Игнат Меренков

Луганск

МУЗИКА

Вона народжується з тиші,

Неначе Всесвіт з небуття.

Вона найглибша — і найвища.

Немає з неї вороття.

Вона і в шелесті стихає,

І грізно із небес гримить…

В людей для того слів немає,

Для чого в неї — кожна мить.

ЧОРНОБИЛЬСКИЙ МЕНТАЛІТЕТ

Через кордони і пости

На власний страх і власний ризик

Ми несемо свої хрести,

Хрести чорнобильської кризи.

Ми на собі їх несемо

До міста мертвих без перерви,

А потім ставим і йдемо

Туди, де біль облишить нерви.

І там, де є іще місця,

Ховаємо попри зневагу

Такі ж забруднені серця,

Як і реактор, в саркофаги.

***

Відколи Бог змінив життя моє,

Відколи слово дав мені, німому,

Став меншим світ, що поза мною є,

Став більшим всесвіт, що в мені самому.

***

Вітер все дужчає, мов болеро.

Листя кружляє у танці богеми.

Вічно заплаканий лірик П’єро

Гострить перо, щоб крапати поеми.

Я ж, навпаки, затупив: хай їм грець,

Довгим віршам із поемами в парі!

І не спокуса — лавровий вінець:

Нащо мені на чолі цей гербарій?

***

Отак і летить між зірками Земля.

Філософи прагнуть піднятись до Канта,

Нащадки розшукують зниклого Гранта...

А я уявляю себе немовлям.

Ах, що за нірвана! Ласуй зі смаком,

Ніяких проблем — можеш світ пізнавати,

А ні — то нехай пізнає його мати,

А ти все вбереш із її молоком.